От души.

Эпиграф.
У стаpого бандеpовца НКВДисты спрашивают:
— Деда у тебя патpони есть?
— Hема, хлопци.
— Деда, а пистолет есть?
— Hема, хлопци.
— А пулемёт есть?
— От чего нема, того нема!

Хочу войну, бомбежки, трупы.
Чтоб школы, садики в огне.
Хочу отрезанные уши,
Что бы висели на шнурке.
Мечтаю видеть ваши очи,
Зрачки пошире, в лица ствол.
Что бы охотничьей путине
Осиновый вонзили кол.
Хочу, чтоб рты, в предсмертном крике
Молили Господа: "Прости!"
Чтоб белый дым сгоревших трупов
Стелился утром у реки...
Чтоб шовинизм всея России
Ночами трясся и не спал,
Чтобы реактор Казантипа
Реальностью для многих стал.
Хочу услышать мысли монстров
(что в пене спорят у компов)
"О, Боже мой!", "Да что ж такое?!"
Во вспышках ядерных костров.

Не видят будущего люди,
Увязли в путинском ТэВэ...
Калаш, танцульки да бутылка,
Хвала Москве! Хвала Орде!
Им рассказали, показали
И разъяснили кто, где враг,
А вы о братстве нам кричали...
Давай, стреляй, давно бы так!
Прощай немытая Россия,
Страна рабов, страна господ.
Рабов! до раю не пускают,
Вытягуй деда пулемет...

С чего начинается гадина

Юрий Нестеренко


С чего начинается гадина?
С удушливой лжи по ТВ,
С попов, пешеходов таранящих
На "Лексусах" и "БМВ".
А может, она начинается
С той первой абхазской войны,
С тех криков, и плачей, и выстрелов,
Что не были русским слышны?

С чего начинается гадина?
С невтоптанных в грязь кумачей,
С портретов тирана усатого,
И чествованья палачей.
А может, она начинается
С той мантры про "Родину-Мать",
Не просто с незнанья истории,
А и с нежелания знать?

С чего начинается гадина?
С креста перед входом в МИФИ,
С гламурной накрашенной курицы,
Которой политика - фи.
А может, она начинается
С завистливой злобы раба,
С мечты, чтоб соседу свободному
Скорей наступила труба?

С чего начинается гадина?
С парадов и олимпиад,
С вельможно-холуйского барина,
Что лижет начальственный зад.
А может, она начинается
С дворцов и офшоров вдали
И с маленьких глупых гаденышей,
Что курс Селигера прошли?

С чего начинается гадина?
С истерики на площадях,
С надкрыльев жука колорадского
На невоевавших блядях.
А может, она начинается
С "портянок" и "ботов" сетей,
С уменья воспитывать ненависть
Ко всем, кто не любит плетей?

С чего начинается гадина?
С визгливых имперских понтов,
С орущих под флагами гопников
И лупящих женщин ментов.
А чем же закончится гадина
Всея озверелой Руси?
Спроси у повешенных в Нюрнберге,
Саддама Хусейна спроси...

март 2014

(no subject)

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно послание Иоанна. Глава 4, с. 20

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!

Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!

І ПОТЕЧЕ СТОРІКАМИ
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!

Що ті римляне убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!

У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!

shev01m

Бойкот

772019
Всей Российской киношлако продукции! Спілкуватись тільки українською!

Новая, революционная, народная!

Тернист путь Керенского, но автомобиль его увит розами. Женщины бросают ему ландыши и ветки сирени, другие берут эти цветы из его рук и делят между собою как талисманы и амулеты. <…> Его несут на руках. И я сам видел, как юноша с восторженными глазами молитвенно тянулся к рукаву его платья, чтобы только прикоснуться. Так тянутся к источнику жизни и света! <…> Керенский — это символ правды, это залог успеха; Керенский — это тот маяк, тот светоч, к которому тянутся руки выбившихся из сил пловцов, и от его огня, от его слов и призывов получают приток новых и новых сил для тяжёлой борьбы.

Мирон Маркевич для ua.football

...- Даруйте, що лізу в душу, проте дозвольте знову запитати вас про те, про що вже якось цікавився: чому ви так спокійно все сприймаєте? Тут уже на носі - справжній крах, припинення існування справи, якою ви займалися ціле останнє десятиріччя…

- Усе просто. По-перше, я вже пояснював вам, що давно навчив себе спокійно ставитися до всього, що відбувається: як хорошого, так і поганого. По-друге, дещо вам розповім: мій тато у 16 років потрапив у німецький концтабір - як остарбайтер, а коли повернувся в Україну, його відправили до Сибіру - як "прєдателя Родіни"; рідний брат батька взагалі відсидів у тюрмі за те, що воював у лавах УПА. До чого веду? Я щасливий із того, що відбулося минулої суботи, - ось, що важливо! А не всякі там футболи…